Шерлок Холмс
Шерлок Холмс – один із тих літературних героїв, чиє ім’я відоме навіть тим, хто жодного разу не гортав сторінок його пригод. Цей легендарний детектив з’явився завдяки перу видатного англійського письменника сера Артура Конан Дойла, який представив його світові у повісті «Етюд у багряних тонах» 1887 року.
Як не дивно, перший роман про Шерлока не викликав особливого захвату у британських читачів. Для Дойла, який мріяв вийти за межі коротких оповідань і створити щось масштабніше, це був дебют. Та якщо англійці поставилися до твору прохолодно, американська аудиторія оцінила його значно тепліше. Саме завдяки заокеанським шанувальникам Дойл отримав замовлення на продовження й написав «Знак чотирьох» (1890), який цього разу здобув заслужене визнання по обидва боки Атлантики.
Відтоді світ уже не міг уявити себе без Шерлока Холмса та його вірного товариша, доктора Джона Ватсона – відставного військового лікаря, чиї нотатки, за легендою, і публікував Конан Дойл. Шерлок – герой незвичайний, який вирізняється серед інших літературних детективів. Він – майстер своєї справи, але водночас здається дещо дивакуватим. За словами Ватсона, Холмс вражає обмеженістю знань: він блискуче розбирається в усьому, що стосується розслідувань, але ігнорує базові речі, які відрізняють освічену людину від неука.
Та ця особливість не відштовхує читачів, а навпаки – притягує. Дедуктивний метод Холмса, якому автор приділив особливу увагу, захоплює і змушує милуватися його талантом. Цей підхід не був випадковим: Дойл переосмислив методи розслідувань попередніх літературних героїв, таких як детектив Лекок Еміля Габоріо чи Огюст Дюпен Едгара Аллана По. Проте головним прообразом Шерлока став реальний наставник Дойла – доктор Джозеф Белл, професор Единбурзького університету. Його вміння визначати хвороби чи професію людини лише за зовнішніми ознаками лягло в основу дедуктивної магії Холмса.
Популярність персонажа різко зросла з початком публікацій оповідань у журналі The Strand Magazine, де його образ довершив художник Сідні Паджет. Але з часом Шерлок почав обтяжувати свого творця. Незважаючи на значні прибутки, Дойл вирішив позбутися героя, “убивши” його в оповіданні «Остання справа Холмса». Та читачі не змирилися з таким фіналом: обурені листи й прохання змусили автора воскресити детектива. Так Шерлок повернувся – і залишився з Дойлом до кінця його днів.
Читачі сприймали Холмса та Ватсона як реальних людей, а Дойла – лише як їхнього літературного агента. На адресу Бейкер-стріт, 221б, а також самому письменнику надходили листи з проханнями розплутати реальні справи. Жоден літературний герой не ставав настільки живим! Підтвердженням цьому стали пам’ятна дошка на місці їхньої “зустрічі” в Англії та музей на Бейкер-стріт, який і досі приваблює тисячі відвідувачів.
Ще за життя Дойла з’являлися нові історії про Шерлока, створені іншими авторами. Це були не пародії, а ретельно продумані оповідання, які подекуди переносили героїв у найнесподіваніші місця, але зберігали стиль оригіналу. А кількість екранізацій пригод Холмса давно перевершила всі розумні межі. Тож Шерлок Холмс і доктор Ватсон і сьогодні залишаються живішими за всіх живих.